Свято-Покровський жіночий монастир
Опубліковано 16 квітня 2026 року о 10:11
фото
Локація: пров. Бехтерівський, 15.
- Його поява пов’язана з постаттю великої княгині Олександри Петрівни — жінки непростої долі. Народжена в німецькій аристократичній родині, вона прийняла православ’я після шлюбу з сином російського імператора. Проте цей шлюб виявився нещасливим: світське життя, зради чоловіка і внутрішня самотність поступово віддаляли її від імперського блиску. Зрештою, після тяжкої травми і тривалого лікування, вона залишила Петербург і вирушила до Італії. Після півторарічного лікування назавжди оселилась у Києві.
- У 1889 році на Лук’янівці, на мальовничих схилах, вона засновує Покровський монастир. Але фактично створює набагато більше, ніж релігійний осередок. За короткий час тут формується ціле містечко: келії, господарські корпуси, лікарня з терапевтичним та хірургічним відділеннями, аптека із безкоштовними ліками, притулок для людей з вадами зору та невиліковно хворих, притулок для хронічно хворих жінок, бараки для інфекційних хворих, морг, пральні, їдальні та кухні. Це був один із найбільших благодійних комплексів Києва свого часу.
- Автором проєкту монастиря був Володимир Ніколаєв — архітектор, без якого неможливо уявити сучасний Київ. За майже 40 років життя за його проєктами споруджено 27 громадських будівель, 18 церков, численні притулки, навчальні заклади, промислові підприємства і 4 пам’ятники. А загалом у Києві та Київській єпархії за його проєктами звели понад 80 храмів.
- Покровська церква, трапезна, келії, лікарняні корпуси — усе це створювалося під його керівництвом. А головний храм комплексу — Миколаївський собор — став одним із найбільших у Києві.
І важлива деталь, про яку часто забувають: саме тут, у стінах монастирської лікарні, вперше в Києві запрацював рентгенівський апарат, задовго до того, як це стало звичною практикою в Європі. Це був центр інновацій, який працював на киян. Лише за перше десятиліття роботи (1893—1903) лікарнею скористалися 5020 хворих, безоплатно видано понад 5 мільйонів ліків, а в хірургічному відділенні проведено 2298 операцій.
У ХХ столітті монастир, як і багато інших святинь, зазнав руйнувань. Бані були знищені, функції змінені, первісний вигляд втрачений. У 1980-х рр. найвизначніші споруди Покровського монастиря взято під охорону як памʼятки архітектури місцевого значення. 1982-86 у соборі, 1989-93 — у Покровській церкві проведено ремонтно-реставраційні
роботи. 1989 розроблено ескізний проєкт розвитку ансамблю, яким передбачено повернення будівлям первісного вигляду (АПМ «Реставратор», керівник Я. Діхтяр). На поч. 1990-х рр. відреставровано будинки проскурні та іконної крамниці, здійснено ремонт
інших споруд.
Покровський жіночий монастир для Києва — це не лише про архітектуру чи історію однієї постаті, а про традицію міського милосердя, про масштабні соціальні проєкти ще в ХІХ столітті, про формування середовища, де поєднуються духовність, медицина і допомога.
Так, ідея створення монастиря належала представниці імперської родини. Але реалізований він був у Києві для київського середовища та містян. Він став частиною міського життя, міської пам’яті та міського простору.
Коли ми сьогодні дивимось на силует Покровського жіночого монастиря з Татарки чи Глибочицької, ми бачимо не герб Романових, а мальовничий київський ландшафт.
Ми не віддаємо цю спадщину імперії, бо все, що збудовано на київських схилах, з київської цегли та наповнено київськими смислами — це наше. А зріле ставлення до свого минулого формується не через його заперечення, а через розуміння та переосмислення.